Трагічна історія смерті Івана Буніна залишається однією з найзагадковіших у літературі. Період його останніх років життя був відзначений не лише фізичними стражданнями, а й душевними муками. Вивчення останніх днів письменника допомагає зрозуміти, як склалася його доля і як він сприймав свій фатальний результат.
Дивним чином, смерть Івана Буніна складалася під знаком "жорстко-іронічного" сюжету, що нагадує його власні оповідання. Терзаний хворобою, письменник спочатку на мить відчував одужання, а потім його стан знову погіршувався. Проте, навіть перед смертю, Бунін зберігав свою непохитну волю і силу духу, продовжуючи творити і самокритично оцінювати свої твори.
У своїх останніх записах, вказівках про похорон та прощальні послання Сисоєву, Пастернаку та іншим близьким друзям, Бунін залишив свідчення самовідданого і водночас гіркого останнього етапу свого життя. Його вмирання, незважаючи на складні обставини, стало для нього етапом світлої та чистої боротьби з хворобою та смертю, відображенням його власної справжньої сутності та життєвої філософії.
| Рік | Опис | ||
|---|---|---|---|
| Діяльність | Нагороди | Події | |
| 1920 | Опублікував роман "Темні алеї" | Здобув Нобелівську премію з літератури | Розпочав роботу над скульптурним проектом |
| 1933 | Написав повість "Митина любов" | Став членом Спілки письменників СРСР | Прибув до СРСР через зростаючий фашизм у Німеччині |
| 1938 | Завершив роботу над романом "Життя Арсеньєва" | Здобув Сталінську премію третього ступеня | Помер у Москві |
Іван Олексійович Бунін (10 (22) жовтня 1870 року, Воронеж, Воронезька губернія, Російська імперія 8 листопада 1953 року, Париж, Франція) – російський поет, письменник та перекладач, лауреат Нобелівської премії з літератури 1933 року.
«Випивши чашу невимовних душевних страждань», на початку 1920 року Бунін залишив Росію Разом із дружиною він відплив на грецькому пароплаві з Одеси до Константинополя, звідти через Софію та Белград до Парижа.
Але вже у серпні 1919 року місто було взято Добровольчою армією. Письменник розумів, що більшовики наступають і жити в Росії буде все важче. На початку 1920 року дружина та друзі Буніна переконали його емігрувати. Бунін так і не зміг змиритися з тим, що йому довелося залишити батьківщину.